1968 рік. Проходячи вулицею Комсомольською, я побачив на будівлі гуртожитку будівельного технікуму дошку з надписом «Полтавський нафтовий геологорозвідувальний технікум». Наче блискавка вдарила! Геолог, багаття, гітара, тайга, романтика. Проти усіх цих аргументів встояти було неможливо. Приймається рішення про вступ до нашого навчального закладу. Потрібно сказати, що це рішення не принесло радості батькам, але протидія була марною, і я став студентом-геологом. Гордість від цієї події була настільки великою, що підручник із загальної геології я носив зверху портфелю – щоб люди бачили.

А які були викладачі! Лобянкова М.М. – геолог, геофізик, кандидат технічних наук. Людина, яка проводила геологічну зйомку по всьому Радянському Союзу. Людина, яка безтямно була закохана у свою професію, і яка вміла передати романтику цієї праці, навіть викладаючи такий складний і «нудний» предмет, як кристалографія. Сароян К.П. – геолог-нафтовик, яка разом зі своїм чоловіком Сарояном Г.Ц. стояла у витоків створення на Полтавщині нафтогазовидобувної промисловості. Доценко В.П. – директор технікуму, людина, яка, на той період брала участь у розвитку нафтової промисловості в далекій Індії.

Перші практики, з яких були привезені експонати, що лягли в основу палеонтологічної колекції нашого музею (Крюківський кар’єр, Світловодський кар’єр тощо). Перша практика в Криму, нашому Криму (база МГрІ), яка привчила до життя в наметі, самостійного приготування їжі, до камеральних робіт. Виробнича практика помічником бурильника в Ніжинській експедиції.

Чотири роки пролетіли швидко і непомітно. Перше робоче місце: технік-геолог цеху випробування свердловин в Котелевській партії Опішнянської експедиції глибокого буріння. Розуміння того, що геологічних знань для гарного спеціаліста замало. Приймаю рішення вступати до Московського інституту нафти і газу за спеціальністю «Буріння нафтових і газових свердловин», що і було зроблено 1972 року.

Після закінчення інституту отримав направлення на роботу у Полтавське УБР. Пройшов шлях від помічника бурильника 4-го розряду, бурильника 5-го розряду до бурового майстра. Переведений в Полтавське тампонажне управління старшим інженером-технологом, потім я – начальник тампонажного цеху, замісник начальника цеху у Сибірському відділку.

1986 року перейшов на посаду викладача бурових дисциплін Полтавського нафтового геологрозвідувального технікуму і до цього часу сію розумне, добре, вічне у серцях і душах наших студентів. За час своєї викладацької діяльності брав участь у підготовці понад 3000 молодших спеціалістів. Викладач-методист, викладач вищої категорії, маю державну нагороду «Почесний розвідник надр України». Вважаю, що життя моє вдалося, і ніколи не жалкую про те, що вибрав саме цей життєвий шлях.